Мы сострадаем тем, что родились однажды
И прожили свой век без счастья во Христе …
И почитаем всех, кто в жизнь приходит дважды,
Чтоб сораспять себя с Иисусом на кресте … –
Отдать всего себя! И жизнью светлой, новой,
Всем существом своим спасенье приближать!
Возненавидеть зло! А правдою Христовой
Бороться на смерть с ним и с верой побеждать!
Живя не для себя, а во Христе для Бога,
Лишь только в святости всегда пред Ним ходить;
Любя творить добро и пусть, хотя б немного,
Но каждый миг Ему стараться угодить!
И познавать Христа, дела Его и волю,
Всем сердцем и душой их людям открывать
Да воздавать хвалу! Свою ж земную долю
Воспринимать всегда как Божью благодать …
Таким лишь Иисус с улыбкой доброй скажет: –
Я знаю, братья, вас! Вы истинно верны!
И каждому из книг дела его покажет,
Что были ими в век земной сотворены …
Имеют все дела в своей основе веру,
(Характер этих дел – натуры нашей суть!)
Они определяют истинную меру
Заслуг пред Господом и ко спасенью путь …
Когда ж дела добры да жертвенно прекрасны,
А вера велика и помыслы ясны …,
То, значит, на земле живём мы не напрасно,
И ждёт нас впереди – вовек пора весны!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
